Українським медсестрам у Словаччині
потрібно дати шанс

Допомогти ослабленій словацькій системі охорони здоров'я могли б українські медсестри, які знайшли прихисток у Словаччині від російської військової агресії. Вони живуть тут і хотіли б працювати тут, щоб утримувати себе і своїх дітей. У нашій системі їх усе ще бракує, і, якщо не втрутяться компетентні особи, їх однаково не вистачатиме.

Маріанна також приїхала до Словаччини разом із донькою через війну. В Україні перед війною працювала старшою медсестрою. Згідно з українським законодавством, вона має нижчу вищу освіту за спеціальністю "медсестра" і мала адекватну роботу. І в Словаччині вона хотіла працювати, а не лише отримувати державну допомогу. Саме тому вона подала заяву про визнання своєї освіти. Її освіту практичної медсестри було визнано, незважаючи на те, що вона має два роки навчання в школі медичних сестер і два з половиною роки навчання в університеті як молодший спеціаліст (бакалавр). За нашими параметрами вона всього лише помічниця лікаря, а не справжня медсестра (див. таблицю нижче). Як практична медсестра вона не може зареєструватися навіть у палаті медичних сестер, а медичних і технічних працівників. Зарплата в неї зараз становить близько 600 євро нетто, що не покриває навіть її основних потреб. "Якби метою було отримати посаду, подібну до тієї, яку я обіймала в Україні, я б обов'язково боролася за визнання своєї кваліфікації. Навіть якби це тривало протягом трьох років. Однак я вважаю нелогічним вплутуватися в процес, який не дасть мені змоги виконувати роботу, для якої я маю кваліфікацію та досвід. Я хотіла б працювати професійною медсестрою, а не фельдшером".

У Словаччині існує чотири кваліфікації медсестер, отримані в країнах, які не є членами ЄС, які можуть бути визнані в Словаччині:

• Медсестра (вища освіта), ступінь бакалавра з мінімальним терміном навчання 3 роки
• Медсестра (вища професійна освіта), середня освіта тривалістю не менше 4 років
• Практикуюча медсестра - асистент, середня освіта не менше 2 років
• Акушерка, тільки з вищою освітою.

У чому проблема, якщо у Маріанни є вища освіта? Європейська система переведення та накопичення кредитів (ECTS) діє в Україні з 2005 року. ECTS дає змогу зараховувати кредити, отримані в одному вищому навчальному закладі, у програму, що вивчається в іншому навчальному закладі. Це центральний інструмент Болонської системи, яка спрямована на досягнення кращої міжнародної порівнянності національних систем освіти, що українці також передбачили в Законі про вищу освіту, навіть раніше, ніж словаки.

Однак Україна почала використовувати ECTS не лише в університетах, а й у середніх школах і налагодила процес заліку кредитів між середніми школами та університетами. Ми не знаємо нічого подібного в Словаччині. Цікавим маркетинговим ходом в Україні є сестринська школа, яка готує "молодших" бакалаврів на підставі положення Міністерства освіти України. У нашому розумінні це середній професійний навчальний заклад, але в Україні це коледж і триває він від 2 до 2,5 років. Це ступінь бакалавра, яка дає змогу накопичувати кредити з так званого 3-го ступеня школи (ліцею та гімназії).

Тож в Україні також є такі поєднання…

Про проблему нестачі медсестер, писала я ще в березні 2020 року. Я досліджувала причини і запропонувала рішення - шукати медсестер з країн з такою ж системою освіти, як у Словаччині. Тобто з вищою освітою. Ми могли б мотивувати їх за допомогою чіткої системи інтеграції. Я вже тоді зазначала, що більшість медсестер в Україні мають лише середню освіту і дуже обмежені можливості для визнання їхньої освіти в нашій країні. Однак якщо внести зміни до законодавства, то такі можливості з'являться.

Заради справедливості слід сказати, що проблема була створена не самою Словаччиною. Її суть полягає у вже описаній несумісності системи освіти в Україні та країнах ЄС.

У нас була така сама проблема з 2016 року з українськими педіатрами. На щастя, нещодавно її було успішно вирішено. Потрібна була тільки воля відповідальних осіб і мотивація у вигляді більш ніж 30 000 дітей біженців, з якими наша система охорони здоров'я більше не могла впоратися. Як і у випадку з медсестрами, проблема полягала в різниці в системі навчання. На той час в Україні, крім медичних факультетів, є ще й окремі педіатричні факультети, подібні до тих, що були в Словаччині до 1993 року. Завдяки законодавчому мосту вдалося гармонізувати обидві системи. Завдяки законодавчому проєкту ці дві системи було приведено у відповідність.

Я багато чула про те, що все стає краще, що механізми інтеграції вже добре налаштовані. Зрештою, рік тому було затверджено давно обговорюване і також підтримане мною тимчасове професійне стажування. Я наполягала на тому, що медсестри мають бути його частиною. Сьогодні я з радістю дивлюся на статистику по лікарях, як вона розвивається. Однак я з прикрістю відзначаю, що ми не налагодили процеси для медсестер.

Ось офіційна відповідь МОЗ про поточну кількість тих, хто навчається в нашій системі

Нашою спільною метою має бути залучення експертів у систему на основі їхніх реальних знань і досвіду. Ця різниця може бути вирішена шляхом визнання частини навчання через кредити, які в Україні мають європейську основу. Варто також подумати про те, чи не варто створити середні школи подовженого дня для іноземних випускників, які б могли підпрацьовувати в установах охорони здоров'я або соціального забезпечення паралельно з навчанням, але так, щоб вони мали змогу визнати свою спеціалізацію медсестри в країні призначення.

Дякуємо за допомогу в підготовці цієї статті Анжелі Киричук, українській адвокатці, яка проживає в Словаччині.