Скажу відверто, що саме тяжче і довше по часу у мене було, підібір слів в привітанні, які могли б в повній мірі відтворити глибину вдячності моєї сім'ї та висоту поваги тим людям, які зробили і на даний час продовжують творити добро моїм дітям, трьом Українським дівчаткам Гончаруків Ані 10 років, Насті 12 років та Лізі 15 років з містечка Велика Димерка, Броварського району що на Київщині.
Не хочу і не буду шукати, визначати правих та винуватців, описувати всього пережитого дітьми за 22 доби окупації при повній відсутності електроенергії, газопостачання, а це тепло та приготування їжі бо ми мешкали в приватному будинку та відсутністю зв'язку із зовнішнім світом бо заряджати телефони не було де, і все це під постійними обстрілами та рейдами окупантів, скажу тільки, що я їх тато Гончарук Василь Петрович пройшовший за 32 роки в Державній службі з надзвичайних ситуацій від рядового до полковника відчував ЖАХ, саме так з великої літери тобто не страх, не переляк, а саме ЖАХ за дітей тому що на те, що тоді відбувалось з ними не можливо було дивитись так само як і зараз намагатись описати словами. Їхня мама читала слово Боже, разом дуже голосно молились, намагаючись перекричати в погребі звуки вибухів, а я іншими способами брав на себе їх увагу. То з приводу психіки нам з дружиною майже вдалось, я розумію, що зараз цього не видно, а от по здоров'ю розлади наявні так у Лізочки виник тремор рук у Насті почав коситись лівий глазік, а у Анночки болів животик. Тому коли мені із дітьми вдалось евакуюватись до Броварів то я відразу почав займатись здоров'ям дітей вишукуючи можливості бо тоді і Бровари були під постійними обстрілами тобто рівень небезпеки був над високий. І тоді мої друзі порадили мені Словацький благодійний фонд MALnS у якого як на мене унікальна особливість, це те що до нього входять за покликанням Душі, лікарі всіх напрямків які можливі від дитячого до людей похилого віку з наданням безкоштовної кваліфікованої медичної допомоги. Вони ж і доправили моїх дітей і мене спочатку до Словакії, а потім до Чехії де поселили в прекрасних людей сім'ї Горакових що мешкають в містечку Пострельмов з паралельним оформленням нас як біженців, так що на другий день перебування в Чехії мої діти були зараховані до місцевої школи, нас особисто зустрічав та все організовував директор школи пан Михайло Малік. Мої діти були забезпечені повністю всім, що потрібно для школи. Паралельно займаємося здоров'ям дітей. Я і під враженням від всього що відбувається тут з нами пишу слова вдячності.
Але на жаль наша історія на цьому не закінчується. Нашій мамі, моїй дружині Гончарук Любові Григорівні евакуюватись разом з нами не вдалось. Офіційно оголошено 1 квітня, що наше містечко Велика Димерка звільнено від окупантів, але мешканцям заборонено пересування до закінчення розмінування та зачистки території і помешкань. За добре та скоре закінчення ми молимось.
Знову за вирішення питання доправки нашої мами до нас, взяв на себе благодійний фонд MALnS.
Як і на початку, хочу сказати що не можливо словами передати повноту вдячності, думаю мене в цьому підтримають всі, а особливо хто має своїх дітей, у нас п'ятеро з яких двоє дорослих і я вважаю що наша сім'я була щаслива і такою ж і буде завдяки фонду MALnS.
Низький Вам уклін, Божого благословення Вам і Вашим близким, мирного неба і якщо будуть сльози то тільки від радості та щастя!
Ураїнська родина Гончаруків!